Неділя, 19.11.2017, 03:52
Вітаю Вас Гість | RSS

Психологічна служба Іванківського району

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 81
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Теоретична мозаїка

    Методи   психології

ДДля зібрання емпіричних даних про психіку та особистість і впливу на неї використовують:

методи психології.

Методи психології - основні шляхи і прийоми наукового пізнання психічних явищ, вивчення їх механізмів і встановлення закономірностей. Своїми методами психологія суттєво відрізняється під інших наук, що зумовлено специфічністю проявів психіки і психічного. Вибір їх залежить від трактування психіки та особистості. Наприклад, інтроспективна (лат. іntrospectio - дивлюсь усередину, вдивляюсь) психологія використовувала як основний метод вивчення психіки спостереження суб'єкта за змістом і актами власної свідомості (самоспостереження). Через самоспостереження справді можна фіксувати багато фактів психічного життя, які точно занотовані в листах, автобіографіях, анкетах. Так можна одержати опис людиною себе у відносній цілісності психічних і особистісних проявів. Однак при цьому більшість людей намагається якомога вигідніше подати себе, приховати негативні якості, потаємні переживання, наміри, інтереси тощо. З огляду на це сучасна психологічна наука, не заперечуючи продуктивності самоспостереження, розглядає його як допоміжний метод. Найчастіше вона використовує об'єктивний метод, який ґрунтується на принципі єдності психіки і діяльності. Послуговуючись ним, досліджують об'єктивні умови виникнення психічних явищ, об'єктивні та суб'єктивні їх прояви в поведінці й діяльності. Вивчення психіки людини відбувається в контрольованих умовах з обов'язковим описом і аналізом психічних процесів, станів, властивостей. Об'єктивне дослідження власних психічних процесів здійснюється, як і оцінювання психічних процесів іншої людини. Психологія використовує різноманітні методи вивчення психіки та особистості, кожен із яких нерозривно пов'язаний із її методологічними принципами. Окремі з них є загальнонауковими, інші - загальнопсихологічними або методами певних галузей психології.

Загальнонаукові методи у психології

Психологія з'ясовує глибинні психологічні закономірності явищ і процесів, які виявляються як тенденція, сутність. Цієї мети вона досягає, використовуючи загальнонаукові методи пізнання психологічної дійсності: теоретичний аналіз і синтез, порівняння, класифікацію, узагальнення і типологізацію, абстрагування, конкретизацію, моделювання.

 Теоретичний аналіз і синтез. Використання їх дає змогу охопити одночасно велику кількість даних, проникнути в їх суть, здійснити мисленнєву реконструкцію об'єкта дослідження, виокремити в ньому предмет, ознаки, властивості, сторони, які становлять пізнавальний інтерес для дослідника. Теоретичний аналіз забезпечує розчленування явища на елементи, розкриття його структури і специфіки. Наприклад, завдяки психологічному аналізу вдається встановити зв'язки розвитку особистості із зовнішніми і внутрішніми чинниками. Теоретичний синтез дає змогу відтворити психічне явище в цілісності, в системі найсуттєвіших зв'язків і опосередкувань, обґрунтувати актуальну щодо нього концепцію. У психології синтез забезпечує з'ясування загальних положень, наприклад особливостей психічного розвитку самосвідомості, спонукальної сфери, інтелекту людини.

Порівняння і класифікація. Порівняння полягає в зіставленні одних понять, явищ, фактів з іншими для встановлення їх подібності чи відмінності. Багато психічних явищ з'ясовують шляхом порівняння з типовими, загальними і специфічними тенденціями. Класифікація дає змогу на основі виокремлених головних і другорядних ознак визначити групи чи класи явищ. За її допомогою, наприклад, встановлюють особливості й тенденції психічного розвитку особистості.

Систематизація, узагальнення і типологізація. Систематизація передбачає групування, зведення в систему певних особливостей за конкретними ознаками. Узагальнення має на меті об'єднання різних фактів, які характеризують психічне явище, виокремлення на цій основі головних. Типологізація полягає в розподілі множини психологічних феноменів на групи за допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу, виявленні подібних і відмінних ознак у явищах, пошуку надійних способів їх ідентифікації. З огляду на процес з'ясування цих ознак виокремлюють емпіричну (кількісне опрацювання й узагальнення даних, фіксування стійких ознак) і теоретичну (побудова ідеальної моделі процесу, властивості, стану, узагальнення ознак, фіксування принципів опису множини явищ) типології.

Абстрагування і конкретизація. Абстрагування полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предмета від нього (пам'яті) чи інших його ознак з метою глибшого вивчення складних психічних явищ. Конкретизація - застосування теоретичних знань до конкретної ситуації задля поглибленого її розуміння. Наприклад, використання загальної теорії самосвідомості для аналізу особливостей самооцінки, рівня домагань особистості; теоретичних положень про темперамент для з'ясування типу темпераменту. Взаємозв'язок абстрагування і конкретизації зумовлений процесом пізнання, який розгортається від чуттєвого сприйняття конкретного до абстрактного мислення. Після вивчення конкретних ознак, сторін предмета настає новий етап у пізнанні (рух від конкретного до абстрактного). Психологічна практика (консультування, психокорекція, психотерапія) здебільшого використовує конкретні результати досліджень.

Моделювання. Суть його полягає у встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому і створенні на цій основі простого за структурою і змістом об'єкта, що відображає складнішу модель (оригінал). Завдяки цьому дослідник має змогу перенести за аналогією дані від моделі до оригіналу. Модель є допоміжним засобом, який у процесі пізнання дає нову інформацію про об'єкт вивчення. З'ясувавши характерні властивості, ознаки психічного явища, здійснюють нове їх компонування, моделюють принципово нові їх стани. Так виникають моделі-гіпотези, які мають передбачуваний характер і потребують перевірки; моделі-концепцїі, які з часом стають науково обґрунтованими теоріями. Особливим видом моделювання у психології є розумовий експеримент - встановлення співвідношення між теоретичними та експериментальними даними з моделлю, яка імітує ситуації, що могли б виникнути за реальних обставин. Така ідеальна модель сприяє виявленню найважливіших зв'язків і відношень в об'єкті, поясненню та конкретизації психологічних фактів і механізмів. Моделювання у психології використовують через неможливість експерименту з моральних чи інших причин, невиправдано високі затрати часу і засобів для експерименту чи у зв'язку із намаганням у процесі експерименту над моделлю отримати точніші дані про об'єкт дослідження. Здебільшого у психології застосовують ідеальні (створені у свідомості дослідника) моделі. Вони є формою мислення, за допомогою якого чуттєво-наочні уявлення логічно об'єднують у цілісний образ.

Психологія володіє великою кількістю спеціальних методів дослідження.

Загальнопсихологічні методи

Організаційні методи. За їх допомогою опосередковано виявляють нові наукові факти в результаті порівняння різних типів явищ чи одних і тих самих на різних етапах їх функціонування і розвитку. Систему цих методів утворюють порівняльний, лонгітюдний, метод поперечних зрізів, комплексний і монографічний методи.

Порівняльний метод. У процесі дослідження за конкретними психологічними характеристиками зіставляють різні групи осіб за віком, діяльністю, рівнем розвитку певних якостей та їх структур, особливостями процесів тощо.

Лонгітюдний метод. Суть його полягає у вивченні досліджуваних у різні моменти їхнього життя. Його повторюють через значні проміжки часу і порівнюють отримані дані з попередніми. Предметом дослідження можуть бути розвиток інтелекту, мовлення, самосвідомості, спонукальної сфери та ін. Складність лонгітюдних досліджень зумовлена міграцією людей, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і «продукуванням» бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик. Деякі лонгітюдні дослідження американських психологів тривають більше 85 років.

Метод поперечних зрізів. За його використання порівнюють одночасно різні вікові групи досліджуваних (наприклад, вивчення мотивів саморегулювання поведінки молодших школярів, підлітків, старшокласників і дорослих). Перевага його полягає в короткотривалості, незначних фінансових затратах, керованості. Цей метод вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних. Однак при вивченні потреб дорослих, які значно відрізняються за віком, нелегко буває сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів історичного періоду.

Комплексний метод. У дослідженні з його застосуванням беруть участь представники різних наук, які вивчають конкретне психічне явище різними методами. Нерідко об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів у комбінованих планах. Наприклад, сучасна американська дослідниця Стелла Вітбурн у 1968-1976 рр. досліджувала розвиток Я-образу, відносини і життєві цінності студентів старших курсів коледжів. У 1984-1990 рр. вона повторила дослідження з ними і новими групами старшокурсників. Кожну із чотирьох груп С. Вітбурн розглядала як вікову когорту. Найстарша група до завершення дослідження була обстежена чотири рази. Вікові зміни в ній можна проаналізувати так само, як і за лонгітюдного дослідження. Цю когорту можна було порівняти з іншими на кожному віковому рівні. Такі дослідження допомагають встановлювати зв'язки та залежності між явищами різного типу, наприклад між фізіологічним, психологічним, соціальним та духовним розвитком. Організаційні методи єдині в одержанні певних даних про психіку та особистість. Використовують їх у поєднанні з іншими методами.

Монографічний метод. Тривале дослідження об'єкта з одночасним використанням кількох методів.

Інтерпретаційні методи. У цій групі виокремлюють генетичний, структурний і метод шкалювання.

Генетичний метод. Під час аналізу розвитку психологічних властивостей виокремлюють його фази (етапи, стадії), критичні моменти. Наприклад, для вивчення особливостей волі людини створюють різні труднощі й аналізують її поведінку. Увагу зосереджують на філогенетичному, соціогенетичному, історичному і генетичному розвитку, а також на розвитку індивідуальних якостей (поведінки, індивідуальних властивостей).

Структурний метод. На основі структурних зв'язків між різними характеристиками особистості виявляють складові її психічного процесу, стану, властивості. Так, наприклад, можна встановити зв'язок цілого і частин, відношення між окремими психічними функціями і психікою особистості, параметрами розвитку певної властивості та параметрами розвитку психіки як цілісного утворення, виокремити психологічний тип чи профіль, а також здійснити типологічну класифікацію (характерів, типів спрямованості особистості), психографію тощо.

Шкалювання. Під час використання цього методу нерідко спрацьовує ефект ореолу - демонстрування кращих якостей головної тенденції в поведінці досліджуваного. Трапляються і логічні помилки в аналізі тощо. Інтерпретаційні методи застосовують для рушійних сил, розкриття психологічних закономірностей, часто у поєднанні з іншими методами.

Емпіричні методи. їх використовують для одержання наукових фактів з метою опису, вимірювання, пояснення психічних явищ чи з'ясування умов розвитку психологічної властивості.

Вирізняють такі емпіричні методи: спостереження, самоспостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, метод експертних оцінок, біографічний метод, метод узагальнених характеристик, тестування, проективні методи, аналіз продуктів діяльності, експеримент та ін.

Спостереження. Будь-які психічні явища виявляються в діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях тощо. Наукове спостереження вимагає не тільки фіксування психічних фактів, а й пізнання їх суті, причин, розкриття їх психологічної природи. Воно істотно відрізняється від життєвого спостереження, яке часто є випадковим, неорганізованим, проте нерідко дає корисну психологічну інформацію. На вищому рівні наукове спостереження має стати експериментальним спочатку в мисленому, а потім у реальному плані (експериментальне спостереження). Об'єктом спостереження є поведінка особистості, в якій реалізуються усвідомлені та неусвідомлені внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. В особливостях мовлення, виразних рухах (жестах, міміці, виразах обличчя, пантомімічних актах) можна виявити і простежити емоції, вольові якості, особливості уваги, розуміння, темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дає змогу з високою вірогідністю стверджувати про внутрішні, духовні якості особистості. Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли побачене й почуте в поведінці людини фіксують фотоапаратом, кінокамерою, магнітофоном. Під час інструментального спостереження документують усе необхідне, що є передумовою глибшого аналізу досліджуваного явища, порівняння результатів з висновками попередніх спостережень. Одноразового спостереження явищ поведінки і діяльності недостатньо для уявлення про психічний стан, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для уникнення випадкових суджень потрібні кількаразові спостереження психологічних, соціальних та моральних особливостей людини за різних впливів і на різноманітному матеріалі. Випадкові дані не можуть бути підставою для висновків про здібності особистості, силу її пам'яті або мислення. Наукове спостереження має бути планомірним, послідовним і систематичним, забезпеченим інформацією про його предмет (слід оперувати якомога більшою кількістю фактів), а також гарантувати точну фіксацію результатів. Це вимагає об'єктивності дослідника при фіксації, усному описі та класифікації фактів. Із цією метою використовують спеціальні бланки  Спостереження - творчий процес, у який включається особистість ученого, психолога, педагога. Воно стає ефективним науковим методом, коли дослідник не обмежується описом психологічних явищ, а коректно пояснює їх. Водночас спостерігач ризикує не зауважити деяких важливих фактів, знехтувати істотною інформацією або «створити» факти на основі своїх уявлень про явище. Метод спостереження поєднує елементи теоретичного мислення (задум, методичні прийоми, осмислення і контроль результатів) і кількісні та якісні методи аналізу (узагальнення, факторизація даних та ін.). Його методика передбачає вибір ситуації та об'єкта спостереження, узагальнення теоретичних уявлень про досліджувану реальність та формування цілей дослідження; побудову програми (схеми) - переліку ознак (аспектів) явища, одиниць спостереження з детальною їх презентацією, способів і форм фіксації результатів (запис, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація); опис вимог до роботи спостерігача; опис способів оброблення і подання отриманих даних. Залежно від умов проведення та його систематичності спостереження може бути включеним, польовим, лабораторним, систематичним і несистематичним. Включеним є спостереження, за якого психолог-дослідник безпосередньо залучений у досліджуваний процес, контактує, діє разом з досліджуваними. Характер залученості може бути різним: в одному разі дослідник приховує себе, внаслідок чого реальні досліджувані ніяк його не виокремлюють серед інших у групі; в іншому - спостерігач бере участь у досліджуваній діяльності, не приховуючи свою роль і мету. Залежно від специфіки ситуації, спостереження і дослідницьких завдань вибудовується конкретна система стосунків і взаємодій спостерігача та досліджуваних. Використовується включене спостереження у процесі дослідження соціально-психологічних явищ і професійної діяльності людини. Спостереження називають польовим, якщо воно відбувається в природних для досліджуваного явища умовах. Лабораторне спостереження створює можливість для дослідника спрямовано організовувати умови, характер та специфічні особливості розгортання досліджуваного явища. Систематичне спостереження проводять регулярно та протягом визначеного проміжку часу; подовжене спостереження триває безперервно, його проводять у циклічному режимі (один раз на тиждень, фіксований термін року та ін.). Здійснюють його за структурованою методикою, з високим ступенем конкретизації всієї діяльності спостерігача. Несистематичне спостереження застосовують часто в незапланованих ситуаціях, у випадку взаємодії з психологічними явищами, яких попередньо не очікували і не включали в програму спостереження. У більшості випадків наукове спостереження проводять у природних умовах, без втручання в діяльність особи, за якою спостерігають. У цьому й полягає основна його перевага. Недоліком спостереження є значна трудомісткість, оскільки досліджувані явища можуть проявлятися рідко, несистематично.

Самоспостереження (інтроспекція). Цей метод близький до спостереження. Сутність його полягає у стеженні людини за своїми переживаннями, враженнями. Дані його не завжди вірогідні, бо дуже важко об'єктивно відтворити свої переживання, потреби. Однією з форм зовнішніх виявів результатів самоспостереження є словесний звіт, чітка організація та структура якого дає змогу узагальнити та «об'єктивувати» зміст отриманих даних. При цьому вони мають бути подані не в інтерпретованому, а в сутнісному вигляді й у тій послідовності, в якій виникають. Словесний вираз почуттів і переживань має бути чітким, максимально спонтанним (умовно вільним від осмислюваних дій учасника дослідження).

Бесіда. Використовують її для первинного орієнтування у проблемі, уточнення висновків, одержаних іншими методами. Ефективність залежить від кваліфікації дослідника, гнучкості мислення, багатства досвіду, комунікаційної вправності і підготовки співбесідника. Проводять бесіду за наперед розробленою схемою, заздалегідь визначивши питання. Залежно від характеру дослідження бесіда може бути більш стандартизованою (попередньо фіксують питання, які підлягають висвітленню) або менш стандартизованою (вільною, пошуковою), коли вона є першим етапом дослідження, забезпечує уточнення його плану і технології. Недолік бесіди полягає в тому, що досліджуваний змушений відповідати на незручні запитання, що іноді змушує давати неточну, необ'єктивну відповідь.

Інтерв'ю. Як і бесіда, воно належить до методів опитування. Процедурно відбувається за принципом «запитання - відповідь». Від бесіди інтерв'ю відрізняється запрограмованістю, чітким формулюванням питань. Питальники для інтерв'ю складають так, щоб одержати багато відповідей на велику кількість запитань. Такий підхід доцільний тільки на першій стадії дослідження, зокрема для первинного орієнтування у проблемі. Якщо питання складені з урахуванням структури виучуваних психічних властивостей, у відповідях можна отримати цінну інформацію для наступного уточнення їх структури і рівня розвитку. Цей метод дає змогу вивчати одночасно велику кількість досліджуваних, зібрати дані, які стосуються найрізноманітніших питань, інтересів і вподобань тощо.

Анкетування. Досліджуваному пропонують систему прямих і непрямих запитань. Вони мають бути чітко, однозначно сформульованими, відповідати віку, рівню розвитку, ситуації, а їх кількість - обмеженою. На відкриті запитання дають вільну відповідь, на закриті - фіксовану («так», «ні», «знаю», «не знаю»). Закриті запитання передбачають непряму відповідь, яка потребує додаткової інтерпретації. Використання анкет дає змогу зібрати великий фактичний матеріал, що й визначає цінність методу. Правдивість відповіді під час анкетування не контролюється, оскільки воно покликане з'ясувати погляд, раціональне уявлення, а не справжнє ставлення досліджуваного до об'єкта, явища, події, факту, своєї якості чи поведінки. Одержані в процесі анкетування дані перевіряють іншими методами. Важлива перевага анкетування в його анонімності, що забезпечує щирість відповідей, усуває необхідність давати вимушені відповіді.

Метод експертних оцінок. Його використовують під час вивчення особистості. Експертами обирають компетентних осіб, які добре знають досліджуваного. Вони, як правило, кількісно оцінюють властивість або аспект його поведінки; їх якісні прояви описують за результатами співбесіди. Експерти зосереджуються на вираженості аспектів поведінки, а не на узагальненнях, бо де - справа дослідника, а не експерта.

Біографічний метод. При вивченні особистості аналізують факти, дати, події життя людини, документацію тощо. Зіставляючи дані, дослідник одержує інформацію про її особливості.

Метод узагальнених характеристик. Дослідник збирає окремі характеристики досліджуваного іншими особами (друзями, батьками, ровесниками), під час спостереження за ним у різних видах діяльності використовує інформацію, одержану за допомогою інших методів.

Тестування. Ґрунтується на використанні стандартизованих запитань і завдань, що мають певну шкалу значень. Тест - короткочасне завдання, виконання якого є показником розвитку психічних функцій, властивостей людини. Складається він із завдань або запитань, дібраних за критеріями валідності (відповідності психічній якості), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості досліджуваних із визначенням достатнього рівня чутливості) тощо. За його допомогою психологи мають змогу перевіряти здібності, навички, уміння, риси характеру й інші якості особистості з метою добору, контролю, прогнозу, навчання тощо. У сукупності тестів розрізняють:

а)   тести інтелекту. Використовують їх для вимірювання й оцінювання рівня інтелектуальних здібностей і швидкості їх розвитку. Досліджуваний отримує кілька оцінок, кожна з яких характеризує рівень розвитку певної розумової здатності: схильності до логічного мислення, просторової уяви, гнучкості думки тощо. Оцінюють відповідно до норми (вікової, статевої тощо), а оцінкою є коефіцієнт інтелектуальності. На сучасному етапі для вимірювання інтелекту використовуються шкали Векслера, Айзенка та інші методи. Тестами послуговуються для визначення підготовленості дітей до школи, рівня розвитку особистості, мислення молодших школярів, підлітків та старшокласників, вивчення особистості хворого, злочинця тощо;

б) особистісні тести. Використання їх пов'язане з багатьма труднощами, оскільки відсутній еталон (особистість) заданої «величини». Серед особистісних тестів - різноманітні питальники, шкали, анкети, за якими визначають особливості мотивів, потреб, інтересів, емоційну стійкість особистості. Під час тестування в досліджуваного може бути різне ставлення до цієї процедури, наприклад неусвідомлене демонстрування сильних сторін («ефекти фасаду»), орієнтація на соціальне схвалення (опора на якості, які суспільство оцінює позитивно). Іноді він мовчазно погоджується із запропонованими варіантами відповіді або все заперечує; відхиляється, намагається давати незвичні відповіді. У формулюванні питань слід уникати подвійного змісту, підказки, невідповідності їх віку респондента тощо.

Проективні методи. їх репрезентують методики дослідження механізмів самосвідомості, потреб особистості, що ґрунтуються на використанні невизначених, неоднозначних (слабоструктурованих) стимулів, які досліджуваний конструює, описує, інтерпретує. Такі методики передбачають структурування, оформлення стимулів, додавання змісту; створення із деталей обміркованого цілого; тлумачення певної події, ситуації (тест тематичної аперцепції); ігрову діяльність у спеціальних умовах (психодрама); малювання на вільну або задану тему (наприклад, методика «Будинок - дерево - людина»); надання переваги одним стимулам над іншими (вибір кольору в методиці Люшера); завершення речення, розповіді, історії тощо. В основі проективних методів - закономірність прояву потреб, інтересів, емоцій в образах уяви: голодна людина, мабуть, уявляє щедро накритий стіл; нещаслива людина - щасливе майбутнє. Досліджуваному для стимулювання фантазії дають матеріал (картина, чорнильна пляма, початок речення, оповідання тощо), який передбачає майже не обмежену кількість можливих відповідей. За такою логікою побудовані:

тест Роршарха. Досліджуваному пропонують 10 малюнків - симетричних чорнильних плям чіткого стандарту, з них п'ять - чорно-сірі: дві - чорно-сірі із додатковими яскраво-червоними тонами, три - поєднання кольорів пастельних тонів. Після розгляду він  миє відповісти на питання: що «зображено» на плямі? на що це подібне? При цьому фіксують усі висловлювання досліджуваного, враховуючи особливості його поведінки (репліки, дії). Потім запитують про частини й особливості зображеного. Відповіді аналізують за такими критеріями: зміст опису (людські фігури, деталі, фігури тварин, неживі предмети, рослини, хмари, плями крові тощо); локалізація (фрагмент картини, обраний для відповіді); орієнтири для відповіді (форма, колір, відтінок, «рух»). Цей тест використовують для визначення рівня розвитку мотивів, їх змісту, деструктивних тенденцій особистості (тривожності, агресії), розладів мозку тощо;

тематичний тест на апперцепцію (ТАТ). Досліджуваний отримує завдання описати 19 невизначених за змістом малюнків і один порожній. Критеріями аналізу описів є: спосіб сприймання малюнка, в якому напрямі розвиваються тема, сюжет, виявлені ролі, емоційна виразність, швидкість і обсяг відповіді тощо;

-  метод словесних асоціацій. Досліджуваному зачитують за певною системою слова, на які він реагує словами, що виникли в нього за асоціацією. Аналізуючи слова-асоціації, можна до певної міри констатувати психологічні особливості особистості. За таким принципом складена методика «Детектор брехні»;

-  тест незакінчених речень. Отримавши початки речень («Вважаю, що у майбутньому я...»), досліджуваний має продовжити їх так, щоб висловити свої справжні почуття;

тест Розенцвейга. Суть його полягає в пропозиції описати серію малюнків, на яких персонаж у певний спосіб зриває плани, блокує поведінку іншого. Описуючи переживання, думки, плани, особливості поведінки персонажів, людина проектує на них свої переживання, наміри. Цей тест використовують для виявлення внутрішнього конфлікту, акцентуацій особистості тощо;

малювання людської фігури. Критеріями аналізу малюнка є розмір, місце розміщення фігури, структура зображення тощо;

малюнок «Моя сім'я». Використовують для визначення становища дитини в системі особистісних сімейних стосунків;

-  тести творчості (креативності). Вони сприяють вивченню творчих здібностей особистості: швидкості продукування незвичайних ідей, відхилення від традиційних схем мислення, розв'язання проблемних ситуацій. Ці тести придатні для вивчення життєвого досвіду, індивідуальних особливостей творчої особистості, а також аналізу творчого мислення (швидкість, чіткість, гнучкість, чутливість до проблем, оригінальність, вишуканість, конструктивність) та його продуктів тощо;

тести здібностей. Застосовують для визначення міри вияву певних здібностей, здатностей людини. Завдяки їм встановлюють діагноз, прогнозують рівень знань або умінь, імовірних для учасника тесту за певних умов навчання або праці;

тести досягнень. За їх допомогою визначають ступінь оволодіння знаннями, вміннями, навичками. Простим аналогом такого тесту є контрольна робота.

Тести розрізняють за особливостями завдань (вербальні і практичні); процедурою обстеження (групові та індивідуальні); спрямованістю (тести інтелекту, тести особистості, тести досягнень); наявністю або відсутністю часових обмежень (тести швидкості, тести результативності); принципом конструювання (комп'ютерні та ін.). їх використовують лише кваліфіковані психологи, оскільки ця справа потребує спеціальної підготовки, досвіду, розвиненої інтуїції.

Аналіз продуктів діяльності. Ця система дослідницьких процедур спрямована на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини: творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самозорієнтованих тощо. Наприклад, аналіз письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку інтелекту, мотивації, саморегуляції, виявити прихований потенціал розумової діяльності, особистісні риси, задатки, актуальний емоційний стан, прогнозувати тенденцію розвитку.

Метод вивчення продуктів діяльності людини охоплює:

-  аналіз особистих документів (листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо), що дає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістовних взаємодій та ін.;

-     аналіз офіційних матеріалів групової чи масової комунікації (записи розмов, дискусій, нарад, різноманітні статути, накази, оголошення, розпорядження, закони, правила, газети, радіо- і телепередачі, реклама, тощо).

Виокремлюють такі види експерименту:

1.   Лабораторний експеримент. Вдаючись до лабораторного експерименту, дослідник створює умови, в яких виявляються психічні явища, і він їх може контролювати. Це дає змогу, варіюючи незалежними змінними, впливати на досліджуваного, викликаючи певні явища (залежні змінні). Під час експерименту відокремлюють явища, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдяки цьому виявляють приховані процеси, механізми і зв'язки між ними. Процедура експерименту передбачає: вибір об'єкта і предмета дослідження та чітко фіксованих показників прояву психічного явища; побудову і формулювання гіпотези дослідження; організацію спеціальних умов діяльності; вибір параметрів незалежної та залежної змінних з метою одержання необхідних даних; реєстрацію реакцій досліджуваного на вплив (фіксування параметрів залежної змінної); вибір системи опрацювання одержаних даних; інтерпретацію результатів. При цьому обов'язкове чітке фіксування умов експерименту (подразники, реакції-відповіді). У сучасних умовах значно збільшилися його масштаби, лабораторний експеримент переріс у промисловий. Недоліками експерименту є штучність експериментальної ситуації, невиправдане домінування експериментального чинника в ній, вплив експериментатора на діяльність досліджуваного. Негативно можуть діяти і попередні настанови досліджуваного (поводитися активно чи пасивно, чесно чи нечесно, упереджено чи неупереджено тощо), усвідомлення ним штучності ситуації. Нерідко дослідник буває включеним у ситуацію спілкування з досліджуваним, мимовільно впливаючи на його поведінку.

2.   Природний експеримент. Здійснюють його у природних (польових) умовах - під час праці, навчання, гри. Передбачає зняття напруження, яке виникає за лабораторного експерименту. Присутність спостерігача (експериментатора) не впливає на звичайний перебіг процесу, тому в досліджуваних не виникає підозр, що їх психологічно вивчають. За цілями він може бути констатувальним або перетворювальним (завдання навчання  або виховання). Однак під час природного експерименту і моді доводиться довго очікувати певні явища й отримання необхідних даних, важче досягти наукової чистоти.

3.   Психолого-педагогічний (формувальний) експеримент. Суть його полягає у відстеженні змін психологічних характеристик особистості, що проявляються в результаті цілеспрямованого впливу дослідника. При цьому не обмежуються реєстрацією фактів, а намагаються через створення спеціальних ситуацій розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявити можливості їх оптимізації. Тому цей метод застосовують для вивчення умов, принципів, шляхів формування особистості, поєднуючи психологічні дослідження з пошуком і проектуванням ефективних форм освітнього процесу.

4. Моделювальний експеримент. Полягає у фізичному, математичному чи кібернетичному моделюванні психічних якостей, психічної діяльності. За його результатами складають функціональні схеми конкретної якості.Загальним недоліком психологічного експерименту є суб'єктивність даних і висновків. Крім того, не всі об'єкти психологічного вивчення можуть стати об'єктом наукового експериментального студіювання (інсайт, здібності, інтуїція, сумління). Технічні засоби, які нерідко використовують експериментатори, впливають на перебіг психічних процесів, що певною мірою спотворює картину дослідження. Психологічний експеримент спрямований на поодиноке явище, не виходить за межі безпосереднього відображення психічної реальності.

Вхід на сайт
Корисні посилання
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930